Медична сестра, за визначенням Комітету експертів ВООЗ з сестринської справи, є особа, яка пройшла підготовку з основної програми навчання, отримала достатню кваліфікацію і має право виконувати відповідальну роботу по сестринському обслуговуванню населення, профілактиці захворювань, догляду за хворими та наданню невідкладної допомоги, дотримуючись при цьому правил професійної етики та деонтології.
З історії розвитку сестринської справи.
Уперше в Росії застосування жіночої праці у госпіталях офіційно було дозволено указом Петра І. У ньому говорилося, що Санкт-Петербурзький, Котлинський і Ревельський госпіталі можуть мати в своєму штаті по одній "стариці" для догляду за пораненими і хворими. За чуйність, увагу і терпіння, що їх виявляли жінки, доглядаючи за хворими та пораненими, а також тому, що милосердя в той час було основною зброєю в боротьбі з людськими стражданнями, їх стали називати сестрами милосердя. У подальшому в різних документах і джерелах медичні сестри згадуються під назвами "стариць", "сиділок", "сестер милосердя", а в Україні — "шаріток".
Перші свідчення про спеціальну підготовку сестер милосердя з монахинь відносяться до 1844 року.
1854 року з ініціативи М.І.Пирогова у Петербурзі було створено об'єднання медичних сестер — Хрестовоздвиженська община сестер піклування про поранених і хворих. Це був перший у світі заклад, в якому навчали догляду за хворими та пораненими не тільки у госпіталях, але й безпосередньо на полі бою. М.І.Пирогов написав статут общини. Згідно з його задумом, підготовка медичних сестер у госпіталях мала проводитись у трьох напрямках: готували сестер-господинь, аптекарок і перев'язочних сестер так, щоб всі вони могли замінювати одна одну. Сестри милосердя повинні були надавати першу допомогу, накладати пов'язки, допомагати хірургам під час операцій, обслуговувати хворих і поранених на всіх етапах евакуації.
Особливо зросла роль медичних сестер у роки Кримської війни (1853—1856) та оборони Севастополя, коли після наполегливих клопотань М.І.Пирогова члени цієї общини вперше в історії організовано взяли участь у наданні медичної допомоги пораненим воїнам. 1854 року в Севастополь прибуло 28 перших сестер, підготовлених Хрестовоздвиженською общиною. Серед них були Катерина Бакуніна, Єлизавета Карцева, Катерина Хітрова, Марія Глєбова, Олександра Травіна та інші. Всі 11 місяців облоги Севастополя поруч з М.І.Пироговим працювала відважна дочка російського моряка Даша Севастопольська (Александрова), яку в народі знали як першу сестру милосердя. За героїзм і самовідданість вона була нагороджена срібною медаллю і грошовою премією.
В одному листі з Севастополя М.І.Пирогов писав, що він зі своїми помічниками за один день здійснив хірургічні втручання 600 пораненим. За час перебування в Севастополі була надана допомога близько 20 тисячам поранених, проведено 10 тисяч операцій під ефірним наркозом.
1855 року в англійських військах теж з'явився загін санітарок на чолі з Флоренс Найтінгейл. Згодом на базі лікарні св. Томаса в Лондоні вона організувала школу сестер милосердя. Ф. Найтінгейл створила систему підготовки кадрів середнього і молодшого медперсоналу у Великобританії. Міжнародним комітетом Червоного Хреста у 1912 році було засновано медаль її імені. Цією медаллю щорічно в день народження Флоренс (12 травня) нагороджують кращих медичних сестер світу. У Флоренції, на батьківщині Ф.Найтінгейл, у старовинному храмі поряд з гробницями Дайте і Мікеланджело, в глибокій ніші стоїть статуя жінки. Біля підніжжя пам'ятника висічені слова: "Вона була прикладом служіння людям і символом міжнародного милосердя, носієм якого пізніше став Червоний Хрест".
Після закінчення Кримської війни у багатьох містах Росії почали створюватися общини сестер милосердя. 1868 року в Петербурзі виникла Георгіївська община, яку тривалий час очолювала Катерина Бакуніна. Під час російсько-турецької війни вона керувала усім середнім медичним персоналом, який брав участь у бойових діях і тому недарма вважається прообразом старшої медичної сестри. Національною героїнею Болгарії стала російська сестра милосердя Юлія Вревська, якій встановлено пам'ятник у м. Плевні.
Згодом общини сестер милосердя створюють у Москві, Кронштадті, Харкові, Тифлісі. У багатьох містах України були організовані будинки сестер милосердя. Догляд за хворими в цих будинках здійснювали шарітки-монахині, які перед тим проходили спеціальну підготовку. Завдяки сумлінному навчанню та великому практичному досвіду шарітки ставали висококваліфікованими медичними сестрами. У повоєнний період вони успішно працювали у різних лікувальних закладах.
Великий внесок у справу забезпечення медичної освіти жінок зробив сподвижник М.І.Пирогова С.П.Боткін. За ініціативою С.П.Боткіна та М.А.Сєченової (першої російської жінки-хірурга) 1872 року було створено Комітет піклування про сестер милосердя і розпочато пошук коштів для створення притулку для медичних сестер, оскільки багато з них у старості не мали ні пенсії, ні даху над головою.
Того ж 1872 року в Петербурзі було розпочато будівництво лікарні, на базі якої згодом виникла Євгенівська община сестер милосердя. У період російсько-японської війни цією общиною було сформовано ї відправлено на фронт два госпіталі й декілька загонів медичних сестер. Війни та епідемії засвідчили переваги жіночого догляду за хворими. Тому невдовзі відкрито додаткові школи-общини у Києві, Одесі, Варшаві, Нижньому Новгороді, Симбірську та Петербурзі.
У Росії жінкам не дозволялося вступати до вищих навчальних закладів, і вони виїжджали на навчання за кордон, здебільшого у Швейцарію, де спілкувалися з емігрантами-революціонерами з Росії. Щоб запобігти цьому, царський уряд змушений був дати дозвіл на відкриття 1872 року медичних курсів для жінок при Петербурзькій медико-хірургічній академії. Проте 1882 року ці курси було закрито, і лише під тиском громадськості було дозволено 1887 року відкрити окремі Вищі медичні жіночі курси в Петербурзі та Москві без державних асигнувань на їхнє утримання.
1879 року відкрито жіночу фельдшерську школу в Москві, а 1882 року — в Петербурзі. З 1895 року при багатьох губернських земських лікарнях організовуються школи для фельдшериць-акушерок.
Жіноча праця поступово посідає провідне місце у догляді за хворими і пораненими. Сестри милосердя виявляли високі моральні якості, готовність самовіддано служити стражденним людям. На цих традиціях виховувались і виховуються покоління медичних сестер. На початку XX століття в Росії нараховувалось уже понад 65 общин, а кількість сестер милосердя досягла 46 тисяч.
1907 року на основі Гаагської конвенції про взаємну допомогу пораненим на полі бою і хворим було засновано Російське Товариство Червоного Хреста, яке поступово об'єднало всі наявні на той час у Росії общини. Через кілька років його випускниці рятували поранених на фронтах першої світової, а потім і громадянської воєн.
У 1917 році в Петрограді майже на всіх вокзалах працювали пункти першої допомоги, обладнані перев'язувальним матеріалом і транспортом, їх обслуговували робітниці-санітарки, яких з часом стали називати червоними сестрами. У Москві санітарні бригади створювалися за активною участю лікаря З.П. Соловйова. Велику роль відіграли медичні сестри у боротьбі з епідеміями.
1918 року створено Народний комісаріат охорони здоров'я на чолі з М.0. Семашко. Для підготовки кадрів середнього медичного персоналу організовуються медичні школи, технікуми, училища.
Перші медичні сестринські школи почали функціонувати у 1920 році. Тоді ж були ліквідовані общини сестер милосердя. Одночасно було вилучено з ужитку і слово "милосердя". Нині нам належить відновити не лише це слово, а й відповідне поняття. 1921 року Народним комісаріатом охорони здоров'я були розроблені положення і програми для підготовки акушерок і санітарного персоналу. З 1927 року підготовка медичних сестер проводилася в технікумах після попередньої загальноосвітньої підготовки за відповідними програмами. Усе це сприяло поліпшенню якості підготовки сестер як професіоналів, але спотворило поняття про сестру милосердя, оскільки вважалося, що головним завданням сестер є не догляд за хворими, а технічне виконання призначень лікарів. У 1936 році було введено посади старших медичних сестер. А 1939 року Рада Народних Комісарів СРСР прийняла постанову, яка зобов'язувала республіки, краї і області відкрити середні медичні школи з таким розрахунком, щоб задовольнити потреби населення своїх регіонів.
Великим випробуванням для нашого народу, в тому числі й для медичних працівників, стала Велика Вітчизняна війна. У діючій армії допомогу пораненим надавали 500 тисяч середніх медичних працівників. Вони повернули у ряди бійців 72,3 % поранених і 90 % хворих. Медичними сестрами у роки Великої Вітчизняної війни було здійснено безліч ратних подвигів. Так, санінструктор стрілецької роти Валерія Гнаровська винесла з поля бою понад 300 поранених. У бою за село Вербове 8 березня 1943 року, рятуючи життя поранених, зі зв'язкою гранат вона кинулася під ворожий танк. Санінструктор Зінаїда Маресьєва ціною власного життя врятувала пораненого від автоматної черги ворога. Ксенія Константинова у жовтні 1943 року, захищаючи життя поранених, знищила 60 ворожих солдатів, але була важко поранена, а потім замучена фашистами. Ірина Левченко в бою за Крим винесла з палаючих танків 28 солдатів і офіцерів.
Подвиги медичних працівників у Великій Вітчизняній війні були високо оцінені: за самовіддану працю урядових нагород було удостоєно 116 тисяч лікарів, фельдшерів, медичних сестер, санінструкторів і санітарів.
Система підготовки медичних працівників. У повоєнні роки було вжито заходів щодо зміцнення матеріальної бази середніх медичних навчальних закладів, встановлено нові типи середніх навчальних закладів для підготовки фельдшерів, акушерок, лаборантів, зубних техніків. Зокрема, організовано підготовку медичних сестер для лікувально-профілактичних закладів. Частину лікарських функцій передано середнім медичним працівникам, що, з одного боку, сприяло підвищенню їхньої кваліфікації, а з другого — посилило їхню відповідальність за доручену справу.
Для середніх медичних працівників були створені сприятливі умови для вступу до вищих учбових закладів. Так, випускники медичних училищ, які отримали диплом з відзнакою, і 10 % випускників з відмінними та добрими оцінками можуть вступати до медичних інститутів відразу після закінчення училища, а інші бажаючі — після трьох років роботи за фахом. Проблема підвищення якості медичної допомоги тісно пов'язана з підвищенням загальної культури роботи медичних закладів та рівня професійних знань. У міру розвитку науково-технічного прогресу медичні сестри оволодівають роботою зі складною медичною апаратурою та приладами. Середні медичні працівники в сучасних умовах зобов'язані удосконалювати свої практичні навички і теоретичні знання, впроваджувати все нове, передове у повсякденну роботу, оскільки від правильності та ефективності первинної допомоги фельдшера чи медичної сестри нерідко залежить подальша доля хворого. Нині в окремих вищих медичних закладах як у нас, так і за кордоном, відкриваються нові факультети — "Медична сестра з вищою освітою". Якими ж мають бути академічні сестри? Це високі професіонали, культурні, освічені люди, які знають мови та літературу, непогано орієнтуються в економіці, організації праці та управління, опираються в роботі на знання психології й деонтології.
ВООЗ, вирішення питань сестринської справи. ВООЗ об'єднує 150 країн. Спільними зусиллями розв'язуються такі проблеми загальносвітового значення, як боротьба із серцево-судинними та онкологічними захворюваннями, СНІДом, екологічні проблеми. Проводяться спільні наукові дослідження за участю 200 науково-дослідних центрів у різних країнах світу.
1988 року у Відні відбулася перша Європейська конференція з сестринської справи. У роботі конференції брали участь представники 32 країн. Було затверджене декларацію з сестринської справи, переглянуто систему навчання та практичну діяльність медсестер, підтверджено роль сестринського обслуговування як одного з основних факторів, що можуть внести істотний вклад у досягнення високого рівня здоров'я людей. Учасники Віденської конференції зобов'язалися довести до відома міністерств охорони здоров'я, організацій і профспілок, усіх працівників охорони здоров'я, регламентуючих органів у всіх державах — членах Європейського регіону інформацію, що стосується нової ролі медичної сестри у поліпшенні здоров'я людей планети. Ця нова роль медсестри має підкріплюватися її участю у прийнятті рішень щодо планування служби охорони здоров'я й управління на місцевому, регіональному та національному рівнях.
Немає коментарів:
Дописати коментар